Нищення українського села голодомором 1932 – 1933 рр.: злочинні закони радянської влади

Анотація

У статті розглянуто та проаналізовано низку найважливіших нормативно-правових актів, які були ухвалені союзним та республіканським керівництвом більшовицької партії упродовж 1932 – 1933 рр. Зроблена спроба продемонструвати їх злочину та антигуманну сутність на прикладі репресивних дій проти українського селянства. Визначено, що одним з ключових механізмів втілення цього злочину проти українського селянства, стало встановлення надмірних розмірів хлібозаготівель, які передбачали планове вилучення зерна у селян на користь держави. Показано, що за своєю суттю хлібозаготівлі не лише давали можливість поповнити запас хліба для продажу за кордон, але були зручним і вигідним для держави способом розправи з непокірним українським селянством. З’ясовано, що під прикриттям проведення хлібозаготівель, боротьбою зі спекуляцією, розкраданням державного майна і шкідництвом уряд видавав закони, що фактично легітимізували знищення українського селянства. Проведено ґрунтовний аналіз низки нормативно-правових актів, які були ухвалені радянською владою впродовж досліджуваного періоду та дозволяють підтвердити тезу про штучний характер голодомору, а це у свою чергу є надзвичайно важливим та актуальним завданням в умовах сучасної історико-правової науки заради збереження історичної пам’яті українців. Доведено, що правовий нігілізм сталінської тоталітарної диктатури, уособленням якого у концентрованій формі стали антиселянські закони 1932 – 1933 рр. переконливо доводять, що Голодомор став одним з наймасштабніших злочинів проти людяності у сучасній історії людства, який за всіма критеріями можна кваліфікувати як геноцид проти українців як нації та селян як класу. Особливу увагу приділено злочинним діям радянського керівництва під час проведення насильницької колективізації селянських господарств та хлібозаготі- вельних компаній, а також політики ліквідації куркульства як класу. Продемонстровано, що головна мета насильницької колективізації полягала в тому, щоб створювати колгоспи замість окремих селянських господарств, це в свою чергу сприяло б швидкому втіленню планів хлібозаготівель.