Проблеми розподілу процесуальних витрат при звільненні особи від кримінальної відповідальності

Анотація

У статті досліджуються актуальні для правозастосовної практики проблеми, пов’язані з усвідомленням правового змісту статей 118 та 124–126 КПК України. На підставі узагальнення судової практики судів першої, апеляційної та касаційної інстанції зроблено висновок, що в Україні склалася неодноманітна судова практика розподілу процесуальних витрат стосовно осіб, кримінальне провадження щодо яких закрито, та правомірності стягнення з обвинуваченого на користь держави процесуальних витрат, пов’язаних із залученням експерта. Автори констатують, що кримінальне судочинство належить до ресурсовитратних видів державної діяльності, що обумовлюється багатьма факторами, зокрема тим, що ефективна протидія кримінальним правопорушенням та вирішення завдань кримінального провадження вимагає наявності в державі системи кримінальної юстиції, яка має об’єднувати органи та установи, наділені повноваженнями проводити досудове розслідування, здійснювати нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, судовий контроль, судовий розгляд кримінальних проваджень, перегляд судових рішень, виконання покарань, створення та належне функціонування інституцій, що забезпечують здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги на професійній основі тощо.

Враховуючи значну вартість кримінального провадження, майже всі витрати, пов’язані з ним, покладаються на державу. Це не є випадковим, оскільки шляхом кримінального провадження реалізується публічний інтерес, виражений у ст. 2 КПК у вигляді завдань кримінального провадження. Разом з тим деякі процесуальні витрати доцільно стягувати з осіб, які вчинили кримінальне правопорушення. Втім, питанням розподілу процесуальних витрат у кримінальному проваджені науковці приділяли недостатньо уваги. Це обумовило наявність дефектів нормативного регулювання в КПК України, які були успадковані ще з КПК 1960 р. Констатуючи відсутність єдності правозастосовної практики та підходів суддів до тлумачення положень глави 8 КПК «Процесуальні витрати», автори мету статті бачать у з’ясуванні сутності процесуальних витрат у кримінальному провадженні, вирішенні питання про їх розподіл під час закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування чи під час судового розгляду, зокрема звільненні особи від кримінальної відповідальності, а також про те, чи підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави процесуальні витрати, пов’язані із залученням експерта, у випадку закриття кримінального провадження та здійснення доктринального тлумачення положень п. 3 ч. 1 ст. 118 КПК стосовно визначення поняття витрат, пов’язаних із залученням експертів до участі в кримінальному провадженні, в їх системному поєднанні з Законом України «Про судову експертизу».