Темперамент як біологічна детермінанта злочинної поведінки
DOI:
https://doi.org/10.24144/2307-3322.2021.69.61Ключові слова:
детермінанта, злочинність, девіантність, злочинна поведінка, темперамент, динамічні особливості, агресіяАнотація
Стаття присвячена аналізу біологічних детермінант злочинної поведінки, а саме впливу темпераменту на девіантність особи. Біологічні чинники відіграють суттєву роль у формуванні девіантної (злочинної) поведінки. Вони визначають певний характер реакцій особи на впливи будь-якого характеру.
Визначено, що темперамент – це сукупність певних властивостей, які досить стійко характеризують динамічні особливості психіки індивіда. У кожному випадку це зафіксована у вигляді психологічного поняття форма прояву, притаманного конкретному індивіду способу життя. Активність, реактивність, сенситивність, пластичність, екстраверсія, темп реакцій, емоційність, значною мірою визначають, як людина живе, в який спосіб вона встановлює і реалізує свої стосунки зі світом.
Проаналізовано декілька теорій темпераменту та його співвідношення з девіантною поведінкою. З’ясовано, що біологічні теорії детермінації злочинної поведінки, ймовірно, з’явилися одними з перших. Більшість біологічних теорій виникало в межах кримінологічного дослідження суспільства.
Визначено, що в кримінологічних працях дослідження темпераменту як біологічної детермінанти девіантної поведінки почало з’являтися тільки у кінці ХХ-го сторіччя у працях американських вчених. Основне пояснення цього факту є те, що велика частина досліджень темпераменту була проведена психологами, які вивчають дітей у дуже ранньому віці - задовго до того, як вони виявляють справді злочинні форми поведінки. Проявляючись в динамічних особливостях психіки і поведінки людини, кожен тип темпераменту може мати свої переваги і недоліки.
Сучасні кримінологічні дослідження дозволяють прийти до висновку, що успадковується не якась конкретна форма девіантної поведінки (наприклад, злочинна), а саме індивідуально-психологічні властивості, що збільшують ймовірність формування девіантності, наприклад імпульсивність, агресивність, прагнення до домінування чи лідерства.
Зроблено висновок, що біологічні детермінанти девіантної поведінки діють тільки в сукупності з соціальними та утворюють причинно-наслідковий комплекс злочинності і слугують передумовою для подальшого розроблення заходів, спрямованих на запобігання злочинності у всіх її проявах.
Посилання
Ахвердова О. А. Диференциальная психология / О. А. Ахвердова, Н. Н. Волоскова, Т. В. Белых. СПб. : Речь, 2004. 168 с.
Agnew R. Foundation for a general strain theory of crime and delinquency. Criminology. 1992. 30(1). pp.47-88. ; Gottfredson M. R., & Hirschi T. A general theory of crime. Stanford. CA: Stanford. 1990; Moffitt T. E. ‘Life-course persistent’ and ‘adolescence-limited’ antisocial behavior: A developmental taxonomy. Psychological Review. 1993. pp. 100, 674–701.
Matt DeLisi , Michael G. Vaughn. Foundation for a temperament-based theory of antisocial behavior and criminal justice system involvement. Journal of Criminal Justice. 2014. № 42. pp. 10–25. URL: Foundation_for_a_temperament-based_theor20160208-14055-1bng8ad-with-cover-page-v2.pdf
Костицький М.В. Психологічні фактори впливу на особу злочинця. Науково-інформаційний вісник «Право». 2014. № 10. С.12 - 19.
М’ясоїд П. А. Загальна психологія. К. : Вища шк., 2004. 487 с.
Столяренко О. Б. Психологія особистості. К. : Центр учбової літератури, 2012. 280 с.
Скрипченко О. В. Загальна психологія. К. : Либідь, 2005. 464 с.
Иллин Е. П. Диференциальная психофизиология.СПб.: Питер, 2001.464 с.
Кікалішвілі М.В. Біологічні теорії девіантної поведінки. Юридична наука. 2016. № 3(57). С.161-168.
Психология индивидуальных различий: Тексты: под ред. Ю.Б. Гип- пернейтер, В.Я. Романова. М.: Изд-во МГУ, 1982.
Немов Р. С. Общие основы психологи. М.: ВЛАДОС, 2003. 688с.
Батаршев А.В. Темперамент и свойства высшей нервной деятельности. Сфера, М., 2002. 88 с.
Bates J. E. Concepts and measures of temperament. In G. A. Kohnstamm, J. E. Bates, & M. 1989; K. Rothbart (Eds.), Temperament in childhood (pp. 3–26). Oxford, England; Goldsmith H. H., Buss A. H., Plomin R., Rothbart M. K., Thomas A., Chess S., et al. ; McCrae R. R., Costa P. T., Jr., Ostendorf F., Angleitner A., Hrebickova M., Avia M.D., et al. Nature over nurture: Temperament, personality, and life span development. Journal of Personality and Social Psychology 2000. №78, 173–186.
Рогожинська Н.О. Значення біологічних теорій у формуванні девіантності. Проблеми сучасної психології. 2009. Випуск 3. С. 339-351.
Психогенетика: Учебник/ И. В. Равич-Щербо, Т. М. Марютина, Е. Л. Григоренко. Под ред. И. В. Равич-Щербо. М.; Аспект Пресс, 2000. 447 с.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2022 Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.