Законність як основна вимога до судових актів в цивільному судочинстві

Анотація

Основним акцентом статті є те, що у цивільному судочинстві, як і в будь-якому виді судочинства, до усіх судових актів пред’являється така вимога як законність. Законність – це одна з вимог, яка пред’являється до судових рішень як актів правосуддя. Правильне та своєчасне застосування норм процесуального права призначене для забезпечення правильного застосування норм матеріального права. Стверджується, що суддя завжди повинен враховувати, що будь-яка правова норма є складовою частиною усієї системи права і діє у взаємозв’язку з іншими нормами права. Саме тому одним із основних способів праворозуміння  тої чи іншої норми права на предмет її законності є систематичне тлумачення з врахуванням також того, що право не можна зводити лише до системи законодавчих норм.

Автором визначено умови, за наявності та в сукупності яких, судовий акт є законним. Про незаконність судового акту свідчить неправильне застосування норм матеріального права і/або порушення норм процесуального права. Наголошується, що незаконність судового акту є підставою для скасування його вищестоящою інстанцією та ухвалення нею нового судового рішення або його зміни.

Окрема увага зосереджена на висвітленні питання поняття та основних ознак судової помилки в цивільному судочинстві. Запропоновано авторське визначення поняття «судова помилка». Автор акцентує увагу, що судова помилка завжди повинна бути усунута. Проте, якщо буде встановлено, що допущені судом помилки не призвели до неправильного вирішення справи, суд вищестоящої інстанції повинен в постанові про залишення скарги без задоволення та залишення судового акту нижчестоящої інстанції без змін зазначити про наявність помилки суду нижчестоящої інстанції з наведенням аргументів, чому вона не вплинула на правильність вирішення цивільної справи та чому не є підставою для скасування судового акту.