Трансформація принципу свободи договору у процесі історичного розвитку

Анотація

У статті досліджено становлення свободи договору у процесі історичного розвитку цивільно-правого регулювання суспільних відносин. Проаналізовано розуміння сутності свободи та свободи договору у римському праві, періодах середньовічного та буржуазного права, а також у сучасний період. Досліджено мету обмеження свободи договору.

Встановлено, що у ХІХ столітті свобода договору стала універсальним принципом підтримки вільної конкуренції, а в ХХ столітті спостерігаються процеси обмеження договірної свободи, що було обумовлено такими факторами: зростанням кількості типових договорів, втручанням держави у договірні відносини та необхідністю захисту прав споживачів.

Виявлено, що не дивлячись на відсутність законодавчого закріплення принципу свободи договору у цивільних кодексах радянського періоду, елементи диспозитивності та договірної свободи були присутні у нормах цивільного права, що було абсолютно природно у силу самої правової сутності договору, яка засновується на свободі та вільному волевиявленню.

Обґрунтовано, що свобода договору є і принципом, і елементом сутнісної системи «свобода людини». Свобода визначає стан та можливості людини у суспільстві, також є фундаментальною цінністю, основою для визначення меж правового регулювання цивільних правовідносин. Встановлено, що на початку ХІХ столітті свобода договору стала законодавчо визначеним універсальним принципом підтримки вільної конкуренції та основою приватноправових відносин, а з кінця вказаного століття вона обмежується законом.

Свобода договору дозволяє укладати також договір, який не передбачений нормами ЦК України. Підтримано позицію науковців, що договір, який не передбачений законом – це договір, що не визначений ні по виду, ні по типу. Для таких договорів рекомендують насамперед застосувати норми, що визначають схожий тип договору (аналогію закону), а при відсутності – загальні цивільно-правові норми.