Освіта як основа правосвідомості в Першій Чехословацькій Республіці (1918-1938)

Анотація

Метою роботи є з’ясування місця та ролі релігійної та світської освіти у процесі міжкультурного діалогу у формуванні правової культури перехідного періоду в державі, зокрема періоду діяльності Першої Чехословацької Республіки. Методологічною основою – основою методології дослідження є загальнотеоретичні методи, принципи та підходи до визначення конституційно-правового закріплення державного та церковного статусу в Першій Чехословацькій Республіці. Зокрема, для дослідження понятійного апарату, визначеного темою статті, використано формально-логічний метод. Для порівняльного аналізу правової культури та правосвідомості Першої Чехословацької Республіки використовуються функціонально-порівняльно-правові методи. У процесі вивчення правової культури та правосвідомості як елемента культури в державі використовувався структурно-функціональний метод. Найважливішим є історико-ретроспективний метод. Цей метод дозволив конкретизувати вищезгаданий методологічний принцип історизму та пізнати закономірності генезису правової культури та правосвідомості в Першій Чехословацькій Республіці. Наукова новизна полягає в системному аналізі факторів, що впливають на культурно-освітній процес у формуванні почуття справедливості громадян. При цьому вперше було встановлено, що основним чинником історико-культурного процесу в Першій Чехословацькій Республіці, формування правової культури та правосвідомості був католицизм. Саме він також вплинув на конституційно-правове закріплення права на освіту і виховання, відбулася зміна виховного ідеалу: духовне життя людини стало предметом поглибленого вивчення і набуло найвищого пріоритету релігійного значення. Висновки. У Першій Чехословацькій Республіці культурно-освітній процес слугував парадигмою міжкультурного діалогу для людей різного етнічного, мовного та релігійного походження. Роль освіти в цьому контексті визначається як стратегічний ресурс підвищення добробуту особистості у формуванні толерантності та взаємоповаги у процесі дотримання основних прав і свобод громадян. Міжкультурний діалог у даному випадку — це поєднання компонентів, зокрема духовної та світської освіти, у формуванні в людини поваги до мови, релігії, культури, світогляду.