Генезис категорії обов’язку крізь призму політико-правових поглядів мислителів Стародавнього Китаю

Анотація

Наведена стаття являє собою комплексне дослідження категорії обов’язку у політико-правовій думці Стародавнього Китаю. Автори доходять висновку, що у найдавніших політико-правових джерелах Стародавнього Китаю панує теократичне сприйняття категорії обов’язку, яке завершується з появою класичної китайської політико-правової традиції, що пропонує більш раціональне осмислення даної категорії. 

Перший філософський трактат, що звертається до категорії обов’язку є «Шу-цзін», проте у ньому не розкривається природа обов’язку, натомість перераховуються конкретні обов’язки держави та чиновників у напрямку організації суспільства. У цьому контексті обов’язок виступає у якості принципу, максими поведінки морального та юридичного порядку.

У статті зазначено, що у Конфуція обов’язок є складовою моралі та детермінований соціальним статусом людини. Відповідно до вчення Конфуція, якщо представникам соціальної верхівки не властиво почуття обов’язку, то вони можуть влаштувати заколот, представники ж нижчих прошарків населення, за умови відсутності у них почуття обов’язку, схильні займатись розбоєм. Таким чином, автори доходять до думки про те, що саме додержання обов’язків є запорукою суспільного спокою в уявленнях Конфуція.

У дослідженні зауважено, що поступово вчення про обов’язки трансформувалось із загально філософського осмислення в політичну та правову площину з метою ефективного втілення останнього в практику державного управління. Послідовники Конфуція відстоюють симбіоз ритуалу та обов’язку, вважаючи, що з їх допомогою встановлюється суспільний порядок, а без них людське суспільство не змогло б існувати. Разом з тим, автори зупиняються на розгляді вчення легізму, представники якого намагались сформувати інститут обов’язків як юридичну категорію.