Інструментальні аспекти публічного адміністрування

Анотація

Стаття присвячена інструментальним аспектам публічного адміністрування Досліджено сутність інструментального підходу у праві, за якого правова норма сприймається як предмет соціалізації індивіда, який прагне адаптуватися до вимог соціального середовища, задовольнивши при цьому свої потреби. Акцентовано увагу на тому, що інструментальна теорія права передбачає, що потреби, інтереси та інші інтенції спочатку усвідомлюються і групуються залежно від ступеня вираженості і присутності у суспільстві. У вказаному контексті публічне адміністрування можна розглядати як інструмент досягнення цілей держави.

Діяльність з публічного адміністрування за своїм змістом завжди є правозастосовною, на відміну, наприклад, від законотворчої діяльності і здійснення правосуддя. Хоча нормотворчий елемент присутній у публічному адмініструванні, але він носить не характер самоцілі, вторинний, допоміжний характер, оскільки першоджерелом правового статусу та особливостей функціонування публічної адміністрації у будь-якому разі є закон.

Стадії публічного адміністрування, які, на нашу думку, можуть бути описані наступним чином. По-перше, це визначення на конституційному рівні базових засад взаємодії людини і держави, функціонування органів публічної влади, прав та свобод людини і громадянина. По-друге, це розробка законів, в яких вказані правові категорії знаходять свій розвиток, у відповідності із вказаними законами органи публічної влади, правовий статус яких передбачений на законодавчому рівні, отримують свій правовий статус. По-третє, це підготовка комплексу підзаконних нормативно-правових актів, якими передбачено створення публічних адміністрацій, які мають джерелом свого формування саме підзаконний нормативний акт, наприклад, це стосується міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. По-четверте, це стадія формування публічних адміністрацій, які функціонують на основі підзаконних правових актів, та визначення планів їх діяльності. По-п’яте, це, власне, саме функціонування публічної адміністрації залежно від тих цілей та завдань, а також планів, які були визначення на попередніх етапів етапах. По-шосте, це стадія контролю за діяльністю публічної адміністрації, який здійснюється як на загальнодержавному, так і на міжвідомчому, відомчому рівні, як самоконтроль публічної адміністрації, а також як громадський контроль (нагляд) за її діяльністю.

Зроблено висновок, що публічне адміністрування як правовий інструмент уявляє собою правовий спосіб забезпечити потреби, інтереси та інші інтенції фізичних та юридичних осіб шляхом законодавчого та підзаконного закріплення статусу публічних адміністрацій, їх формування та комплектування, постановки цілей та планування їх діяльності, безпосередньої правозастосовної діяльності та контролю різних рівнів за її здійсненням.