Стан правового регулювання надання домедичної допомоги поліцейськими в Україні

Анотація

Статтю присвячено проблемним питанням якості надання поліцією законодавчо покладених на неї завдань із охорони життя людини та забезпечення власної безпеки цілком залежить від досконалого володіння

знаннями права та навичками з тактики та надання домедичної допомоги особам, які її потребують.

У статті з’ясовано нормативні витоки обов’язку поліцейського надавати домедичну допомогу постраждалому на місці події, виявлено окремі недоліки правового регулювання поліцейської діяльності, пов’язаних із сферою охорони здоров’я. Незважаючи на те, що поліцейський – це особа, яка, як правило, не має медичної освіти, законодавство зобов’язує його набути та використовувати в службовій діяльності певного роду медичні знання на місці події, в якому є постраждалий. Відзначається потреба в забезпеченні якісного надання відповідних освітніх послуг суб’єктам відповідних відносин.

На підставі аналізу відповідних законодавчих положень, науково-теоретичної бази та навчальної практики з теми дослідження було виявлено низку проблемних аспектів, серед яких: дискусійність застосування поняття «медична допомога» стосовно діяльності осіб з немедичною освітою, внутрішня неузгодженість законодавчих положень і підзаконних актів. У статті зосереджено увагу на окремих недоліках нормативного змісту програм навчання поліцейських за Програмою «Перший на місці події», які спричиняють нераціональний розрахунок обсягів навчання слухачів та навантаження інструкторів, а отже знижують його якість і ефективність, а також неналежну організацію матеріального забезпечення навчального процесу. Критична оцінка стосується відсутності Програми відомчої підготовки поліцейських з надання домедичної допомоги з урахуванням службових потреб та міжнародно визнаних стандартів ТЕСС. Наведено низку рекомендацій і пропозицій щодо усунення зазначених недоліків, які можуть бути використані у законодавчій діяльності.