Правові проблеми захисту володіння земельною ділянкою під об’єктом нерухомості

Анотація

Стаття присвячена проблематиці захисту володіння земельною ділянкою державної та комунальної власності під об’єктом нерухомості в тих ситуаціях, коли приватний власник об’єкта нерухомості не має ні права власності, ні права користування такою ділянкою, а уповноважений власник (держава чи територіальна громада) відповідне право не передає або передало третій особі.

Автор досліджує явище володіння земельною ділянкою під об’єктом нерухомості у розрізі принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об’єктів нерухомості, які на ній розташовані. На думку автора, при визначенні моделі захисту володіння земельною ділянкою під об’єктом нерухомості саме цей принцип є вихідною точкою для побудови такої моделі.

У статті здійснюється аналіз володіння земельною ділянкою під об’єктом нерухомості з точки зору «реєстраційної» та «фактичної» моделей володіння. На думку автора, вибуття земельної ділянки з «реєстраційного» володіння неможливе лише через зміну запису в реєстрі про власника земельної ділянки, адже володіння земельною ділянкою власником нерухомості, яка розміщена на ній, закріплюється (і оголошується) безпосередньо законодавством, а також записом про право власність на об’єкт нерухомості.

Автор досліджує альтернативний підхід до визначення прав власника нерухомості щодо земельної ділянки під нею, а саме майнового «права очікування». На думку автора, такий підхід наразі є спірним з точки зору систематики речових прав на нерухомість та специфіки їх захисту.

У статті досліджуються специфіка предмету та підстав позову у випадку, якщо власник земельної ділянки передав право на земельну ділянку не власнику нерухомості, а третій особі. Автором обґрунтовується підхід, відповідно до якого в таких випадках належним способом захисту буде негаторний позов, а правовими підставами позову можуть бути фіктивність правочину, порушення публічного порядку та фраудаторність.

Автор також приділяє увагу сучасному розумінню дискреційності повноважень органів влади та висловлює думку про те, що в сучасних реаліях в окремих випадках суди мають задовольняти вимоги, якими рішення органів влади визнаються прийнятими, а дозволи – виданими.