Обмеження прав на свободу та особисту недоторканність в умовах COVID-19

Анотація

У статті здійснено комплексний аналіз теоретичних положень та правових засад встановлення обмежень прав на свободу та особисту недоторканність в умовах запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 в Україні.
У дослідженні обґрунтовано, що здійснення обмежень прав людини в умовах запобігання поширенню пандемії COVID-19 має засновуватися на критеріях якісності закону, виправданості цілі та суспільної необхідності. На основі аналізу окремих положень чинного законодавства, якими встановлюються обмеження прав людини у період пандемії, з’ясовано, що найчастіше в умовах пандемії здійснюється обмеження права на повагу до приватного життя; права на свободу та права на особисту недоторканність; права на свободу пересування; права на свободу мирних зібрань; права на свободу релігії; права на доступ до медичної допомоги та деякі інші.
У статті проаналізовано різні обмеження, яких зазнають права людини на свободу та особисту недоторканість в умовах розповсюдження хвороби. Серед них значну увагу приділено дослідженню питанню законності обов’язкової госпіталізація хворих осіб до обсерваторів, застосування сервісу «Дій вдома» в контексті втручання в особисте життя особи та обмежує її особисті права та свобод; доцільності заходів щодо недопущення поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, у місцях попереднього ув’язнення та установах виконання покарань.
Доведено, що на сьогодні у законодавстві України не виробленого єдиного підходу до встановлення та регулювання карантинних обмежень в сфері прав людини. Непоодинокими є випадки виникнення суперечностей між чинними нормами законодавства у цій сфері та актів, що покликані встановити певні обмеження, що стосуються реалізації особами своїх прав на свободу та особисту недоторканість.