Проблеми удосконалення законотворчої діяльності

Анотація

В статті на основі окреслення існуючих у законотворчій діяльності недоліків досліджуються проблемні питання її удосконалення, обґрунтовується необхідність продовження в цьому контексті парламентської реформи, в цілому, і законотворчої діяльності, зокрема, перехід до електронного парламентаризму, розробка та схвалення всеохоплюючої комунікаційної стратегії, стратегії розбудови кадрового потенціалу парламенту.
Звертається насамперед увага на проблему надмірності законодавчого регулювання суспільних відносин у сфері бізнесу, економіки в цілому, будівництва, земельного законодавства, трудових відносин та інших та заходи, спрямовані на подолання цього негативного явища. Пропонується конкретизувати положення Регламенту щодо вимоги дотримання розробниками мінімальної достатності законодавчого втручання у суспільні відносини, формалізувати вимоги щодо компетенції парламенту, спрощення і необхідності генералізації правового регулювання, мінімізації втручання парламенту у існуючі правові відносини, можливої його альтернативності і уникнення дублювання існуючих приписів, співвідношення користі і затрат від нового закону, близькості і зрозумілості громадянам, необхідності державного контролю, правомірності обмеження прав і свобод громадян і можливої мінімізації, конфлікту інтересів.
Розглядається питання недоліків політичного узгодження законопроектів, з огляду на слабку консенсусну природу українського парламенту, відповідну потребу урегулювання статусу парламентської меншості.
Обґрунтовується необхідність підвищення ролі комітетів у законодавчому процесі, покращення механізмів взаємодії головного комітету по законопроекту із іншими комітетами, підвищення прозорості діяльності парламентських комітетів і парламенту в цілому через створення і кращу роботу веб-сайтів комітетів, оприлюднення на них висновків щодо законопроектів, які надаються урядом, науковими установами, громадськими організаціями за запитами профільних парламентських комітетів.
Вносяться пропозиції щодо підвищення системності законопроектної роботи і відповідного внесення змін до чинного законодавства, в тому числі плановості на основі оптимального співвідношення існуючих у сфері законотворчості короткострокових, середньострокових, і довгострокових планів законопроектних робіт на три, п’ять років і більше.