Санкційна політика Росії в умовах розгортання Першої світової війни

Анотація

Стаття присвячена аналізу санкційної політики Російської імперії щодо країн, які були її опонентами в Першій світовій війні. До числа таких держав належали Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина, які в складі військового  блоку центральних держав об’єдналися для боротьби з країнами Антанти.  

       Перемоги держав-членів блоку Антанти кувалися не лише на фронтах, але й досягалися шляхом часткового чи повного скасування торгівельних, фінансових, економічних взаємин із країнами Четверного блоку. Завданням представленої роботи є вивчення та осмислення досвіду запровадження санкцій Російською імперією проти держав, що брали участь у війні проти неї у ході війни 1914-1918 рр. Цей досвід необхідний для рекомендацій сучасній українській владі в частині застосування аналогічних заходів щодо нинішнього воєнного агресора - Російської Федерації, яка веде багаторічну гібридну війну з Україною. Стаття демонструє зразок адекватної реакції інститутів держави на зазіхання на територіальну цілісність і суверенітет країни.

Доведено, що до підданих воюючих проти Росії держав одразу після початку воєнних дій, були застосовані заходи щодо обмеження їхньої як правоздатності, так і дієздатності. Вони могли бути вислані як за межі країни, так і за межі її окремих місцевостей. В’їзд цих осіб в Росію допускався лише з дозволу відповідних органів влади. Торговельні судна воюючих проти Росії держав, захоплені в російських портах, затримувалися. Торговельні судна, що будувалися для іноземних країн, конфіскувалися і переобладнувалися під воєнні цілі.

Інвестиційна політика була також переглянута. Це підтверджується фактом затвердження російським імператором у 1915 р.  Положення, «Про ліквідацію торгових підприємств, що належать ворожим підданим», в якому мова йшла про ліквідацію підприємств і акціонерних компаній, що існували на праві спільної власності з російськими підданими. Примітно, що ліквідації підлягали лише ті підприємства, які діяли за рахунок німецьких, австрійських, угорських чи турецьких інвестицій. Іншими нормативно-правовими актами ліквідовувалося право власності на землю тієї ж групи іноземних підданих.

Результатом наукового пошуку став висновок про те, що шляхом застосування надзвичайного законодавства, російський уряд усіляко намагався застерегти національну безпеку від фінансування підданих тих країн, які з ним воювали.