Захист права на особисте життя в практиці Європейського суду з прав людини та конституційного суду України

Анотація

Центральною цінністю конституціоналізму є права людини, процес їх захисту - один з найбільш важли- вих елементів легітимації державної влади.

В статті досліджується практика КСУ, ЄСПЛ щодо захисту права людини на особисте життя. Особли- вості захисту конституційного права на особисте життя виділяються з урахуванням того, що процес кон- ституційного захисту прав людини розглядаються як з формальної точки зору через аналіз конкретних кон- ституційних норм, так і в контексті того, наскільки реальними вони є, наскільки ефективним є їх захист в  повсякденному правовому житті.

В статті зроблені наступні висновки. Позиції КСУ кореспондуються і зі сталими правовими позиціями  ЄСПЛ щодо того, що гарантування зобов’язує державу не лише проголошувати, декларувати теоретичні  чи ілюзорні права і свободи, а й забезпечувати практичність та ефективність прав, можливість їх реаліза- ції. Відповідно, основними цілями ЄКПЛ є забезпечення й розвиток ідеалів і цінностей демократичного  суспільства, забезпечення реальних, практичних, ефективних прав людини, відповідно, в такому контексті  конституції, основні закони європейських держав повинні виражати, передусім, збалансований розподіл по- вноважень між носіями влади та їхніх позитивних і негативних обов’язків щодо забезпечення прав людини.

ЄСПЛ дотепер не дає чіткого визначення «приватного» життя», свідомо уникаючи спроб такого роду,  лише окреслює окремі аспекти поняття і надає перевагу (як правило) зосередженню на конкретному пи- танні. Аналогічно КСУ наголошує на неможливості визначення абсолютно всіх видів поведінки фізичної  особи у сферах особистого життя, оскільки особисті права є частиною природних прав людини, які не є  вичерпними.

В статті доводиться, що, враховуючи українську конституційну доктрину, правові позиції КСУ та ЄСПЛ,  по-перше, доцільним є тлумачення змісту конституційних прав людини не через букву закону, а через його  дух; розгляд процесу конституційного захисту прав людини в контексті їх реальності, практичності та ефек- тивності. По-друге, такий самостійний спосіб захисту як припинення дії, яка порушує право, не є достатнім  щодо захисту конституційного права на особисте життя, принцип поваги до особистого життя обов’язково  повинен включати необхідність належного відшкодування у випадку, якщо таке порушення (втручання) від- бувається свавільно чи всупереч законодавству.