Судова правотворчість: природна особливість правосуддя чи його аномалія?

Анотація

Дана стаття присвячена судовій правотворчості та її особливостей. У статті аналізується одне із найбільш поширених питань, яке часто ставлять у своєму колі вчені-правники і на яке немає однозначної відповіді, у зв’язку з чим розгортаються гострі суперечки і дискусії: «Чи створюють судді норми права?»

Природно склалося, що саме судова влада,тобто суди, покликані вершити правосуддя. При вирішенні судових справ суд зобов’язаний використовувати норми права, які створюються уповноваженими на це органами. Проте виникають ситуації, коли певні відносини залишаються неврегульованими. Це покликано насамперед тим, що відносини у суспільстві розвиваються швидше, ніж саме право. Суд не має права відмовити громадянину у вирішенні справи лише через те, що в законодавстві бракує відповідної норми права. Тому суддя у кожній справі бере на себе відповідальність – створює норму праву, щоб вирішити відповідну справу. Процес створення суддями норм права називається правотворчістю.

Значна увага приділена історичним витокам судової правотворчості, проаналізовано позиції найвидатніших правознавців з приводу цієї теми: Г. Харта, Р. Дворкіна, Г. Кельзена. Також було взято до уваги погляди на дану проблематику суддів Конституційного Суду України у відставці – Миколи Івановича Козюбри та Станіслава Володимировича Шевчука.  Наголошено на тому, що після Першої світової війни почалася тенденція, коли в європейських державах органи конституційного контролю нерідко намагаються своїми рішеннями змінити положення законодавства. Це вказує на наявність судової правотворчості.

Нами зроблений висновок про те, що судді дійсно створюють норми права. Більше того правотворчість – іманентна риса правосуддя, тобто така, що випливає із її внутрішньої природи. Судді створюють норми права незалежно від типу правової сім’ї, незалежно від того, чи визнається судовий прецедент як джерело права, чи ні.