Правове забезпечення сталого розвитку як умова раціонального використання земель

Анотація

В статті досліджуються теоретико-правові підходи щодо раціонального використання земель в умовах сталого розвитку. Використання земельних ресурсів має здійснюватися в рамках концепції сталого розвитку, яка визнана домінуючою ідеологією цивілізації в XXI столітті, і покликана гарантувати забезпечення потреб громадян за умови збереження природних ресурсів і прийнятної екологічної обстановки. Земельна реформа як частина економічної реформи, що була спрямована на перерозподіл земель, на жаль, не охоплювала всього спектру правовідносин, пов’язаних як з охороною земель, так і з їх раціональним використанням.

За таких умов пропонується переглянути наявні правові підходи щодо раціонального використання земель та їх охорони з метою вироблення загальних засад до здійснення раціонального використання земель з урахуванням цілей сталого розвитку. Запропоновано механізм правового регулювання раціонального використання земель через призму забезпечення сталого розвитку. Зокрема, правовими критеріями раціонального використання земельних ресурсів, повинно служити забезпечення їх невиснажливості та екологічної обґрунтованості експлуатації при одночасному забезпеченні сталого розвитку за умови реалізації низки чинників, що обумовлені поєднанням суспільних та приватних інтересів. Автор обґрунтовує, що основною формою використання земель має бути право власності, що зумовлює особисту зацікавленість в отриманні стабільного прибутку та збереженні і покращенні землі як привабливого інвестиційного ресурсу; здійснення управлінських функцій, пов’язаних з охороною земель, на засадах державно-приватного партнерства, що забезпечить можливість самоконтролю з боку власника за станом та властивостями земель, наявність механізмів стимулюючого та карального характеру, за умови ефективно функціонуючої служби державного контролю в сфері охорони земель. Відповідно, раціональне землекористування в умовах сталого розвитку передбачатиме постійне отримання найбільшої міри життєво необхідних благ за умови підтримання земельних ресурсів у незмінному або покращеному стані.

Необхідність використання земель відповідно до їх функціонального призначення як місця, умови, та джерела життя людини обумовлює зміст правового регулювання в контексті реалізації сталого розвитку. Поліфункціональне призначення землі створює умови для життєдіяльності людини, а відтак, потребує чітких правових механізмів, які гарантуватимуть безпеку та достатній життєвий рівень людини при використанні землі на різних правових титулах первинним серед яких є право власності на землю. Усі інші правові форми є похідним та носять, як правило, обмежений у часі характер, відтак саме на власника, в першу чергу, покладається обов’язок щодо забезпечення якісного використання земель, яке охоплюючи весь спектр їх функціонального призначення гарантуватиме незмінність, а в окремих випадках і покращення властивостей даного унікального природного ресурсу.

Наразі назріла об’єктивна необхідність впровадження відповідних правових конструкцій щодо змістовного наповнення вітчизняного нормативного забезпечення права власності на землю з метою реалізації сталого розвитку, що передбачає взаємне задоволення суспільних та приватних інтересів щодо використання, збереження та охорони  земель. Адже земля як об’єкт права власності згідно конституційної норми завжди залишається національним надбанням, а відтак її використання має відбуватись шляхом задоволення як приватних, так і суспільних інтересів, що полягає у збереженні та відновленні якості ґрунтів, підвищенні їх родючості, виробництві якісної сільськогосподарської продукції, відповідно до встановлених нормативів; забезпечення збереження об’єктів природи, ландшафтного середовища, територіальною базою для яких виступає та чи інша земельна ділянка відповідного цільового призначення; забезпечення вільного доступу до природних рекреаційних, оздоровчих естетичних об’єктів, що використовуються на праві загального природокористування.