Правове забезпечення сталого розвитку як умова раціонального використання земель

Автор(и)

  • І.О. Костяшкін завідувач кафедри трудового, земельного та господарського права юридичного факультету Хмельницького університету управління та права імені Леоніда Юзькова, д.ю.н., професор, Україна
  • О.В. Луцюк помічник судді Верховного Суду (КГС), аспірант Хмельницького університету управління та права імені Леоніда Юзькова, Україна

DOI:

https://doi.org/10.24144/2307-3322.2021.67.29

Ключові слова:

функції землі, соціальна функція, право власності на землю, сталий розвиток, використання земель

Анотація

В статті досліджуються теоретико-правові підходи щодо раціонального використання земель в умовах сталого розвитку. Використання земельних ресурсів має здійснюватися в рамках концепції сталого розвитку, яка визнана домінуючою ідеологією цивілізації в XXI столітті, і покликана гарантувати забезпечення потреб громадян за умови збереження природних ресурсів і прийнятної екологічної обстановки. Земельна реформа як частина економічної реформи, що була спрямована на перерозподіл земель, на жаль, не охоплювала всього спектру правовідносин, пов’язаних як з охороною земель, так і з їх раціональним використанням.

За таких умов пропонується переглянути наявні правові підходи щодо раціонального використання земель та їх охорони з метою вироблення загальних засад до здійснення раціонального використання земель з урахуванням цілей сталого розвитку. Запропоновано механізм правового регулювання раціонального використання земель через призму забезпечення сталого розвитку. Зокрема, правовими критеріями раціонального використання земельних ресурсів, повинно служити забезпечення їх невиснажливості та екологічної обґрунтованості експлуатації при одночасному забезпеченні сталого розвитку за умови реалізації низки чинників, що обумовлені поєднанням суспільних та приватних інтересів. Автор обґрунтовує, що основною формою використання земель має бути право власності, що зумовлює особисту зацікавленість в отриманні стабільного прибутку та збереженні і покращенні землі як привабливого інвестиційного ресурсу; здійснення управлінських функцій, пов’язаних з охороною земель, на засадах державно-приватного партнерства, що забезпечить можливість самоконтролю з боку власника за станом та властивостями земель, наявність механізмів стимулюючого та карального характеру, за умови ефективно функціонуючої служби державного контролю в сфері охорони земель. Відповідно, раціональне землекористування в умовах сталого розвитку передбачатиме постійне отримання найбільшої міри життєво необхідних благ за умови підтримання земельних ресурсів у незмінному або покращеному стані.

Необхідність використання земель відповідно до їх функціонального призначення як місця, умови, та джерела життя людини обумовлює зміст правового регулювання в контексті реалізації сталого розвитку. Поліфункціональне призначення землі створює умови для життєдіяльності людини, а відтак, потребує чітких правових механізмів, які гарантуватимуть безпеку та достатній життєвий рівень людини при використанні землі на різних правових титулах первинним серед яких є право власності на землю. Усі інші правові форми є похідним та носять, як правило, обмежений у часі характер, відтак саме на власника, в першу чергу, покладається обов’язок щодо забезпечення якісного використання земель, яке охоплюючи весь спектр їх функціонального призначення гарантуватиме незмінність, а в окремих випадках і покращення властивостей даного унікального природного ресурсу.

Наразі назріла об’єктивна необхідність впровадження відповідних правових конструкцій щодо змістовного наповнення вітчизняного нормативного забезпечення права власності на землю з метою реалізації сталого розвитку, що передбачає взаємне задоволення суспільних та приватних інтересів щодо використання, збереження та охорони  земель. Адже земля як об’єкт права власності згідно конституційної норми завжди залишається національним надбанням, а відтак її використання має відбуватись шляхом задоволення як приватних, так і суспільних інтересів, що полягає у збереженні та відновленні якості ґрунтів, підвищенні їх родючості, виробництві якісної сільськогосподарської продукції, відповідно до встановлених нормативів; забезпечення збереження об’єктів природи, ландшафтного середовища, територіальною базою для яких виступає та чи інша земельна ділянка відповідного цільового призначення; забезпечення вільного доступу до природних рекреаційних, оздоровчих естетичних об’єктів, що використовуються на праві загального природокористування.

Посилання

Перетворення нашого світу: Порядок денний у сфері сталого розвитку до 2030 року. URL: https://www.ua.undp.org/content/ukraine/uk/home/library/sustainable-development-report/the-2030-agenda-for-sustainable-development.html (дата звернення : 10.11.2021).

Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року : Закон України від 28 лютого 2019 р. № 2697-VIII. Відомості Верховної Ради, 2019. № 16. Ст.70.

Проблеми правового забезпечення сталого розвитку сільських територій в Україні : монографія / за ред. проф. А.П. Гетьмана та М.В. Шульги; Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. Харків : Право, 2016. 320 с.

Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними : Постанова від 7 червня 2017 р. № 413. URL: www.rada.gov.ua (дата звернення : 10.11.2021).

Мунтян В.Л. Правові проблеми раціонального природокористування. Київ : Видавництво Київського університету, 1973. 181 с.

Правовое обеспечение рационального использования земли в СССР / Г.С. Башмаков и др. ; отв. ред. Н.И. Краснов. Москва : Наука, 1969. 216с.

Носик В.В. Правовое регулирование рационального использования земель сельскохозяйственных предприятий агропромышленного комплекса (на материалах Украинской ССР) : автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.06. Киев, 1986. 19с.

Титова Н.I. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення. Землі сільськогосподарського призначення: права громадян України : науково-навчальний посібник / за ред. Н.І. Титової. Львів : ПАІС, 2005. С. 65-75.

Иконицкая И.А. Земельное право Российской Федерации: теория и тенденции развития. Москва : Институт государства и права РАН, 1999. 127 с.

Шульга М.В. Актуальные правовые проблемы земельных отношений в современных условиях. Xарьков : Фирма «Консум», 1998. 224с.

Андрейцев В.І. Земельне право і законодавство суверенної України: актуальні проблеми практичної теорії. Київ : Знання, 2005. 445с.

Єлькін С.В. Правове регулювання ландшафтного використання та охорони земель в Україні : дис. … канд. юрид. наук. : 12.00.06 «Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право». Київ. 2012. 247с.

Кулинич П.Ф. Правові проблеми охорони і використання земель сільськогосподарського призначення в Україні : монографія. Київ : Логос, 2011. 688с.

Оверковська Т.К. Правові засади охорони земель від забруднення та псування в Україні: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.06 «Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право». Київ. 2008. 213с.

Про Основні напрямки державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки : Постанова від 5 березня 1998 р. № 188/98-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1998. № 38-39. Ст. 248.

Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року : Закон України від 21 грудня 2010 р. № 2818-VI. Відомості Верховної Ради України. 2011. № 26. Ст. 218.

Про схвалення Концепції Державної цільової програми розвитку земельних відносин в Україні на період до 2020 року : розпорядження від 17 червня 2009 р. № 743-р. Офіційний вісник України. 2009. № 51. Ст. 1760.

##submission.downloads##

Опубліковано

2022-01-16

Номер

Розділ

Розділ 6. Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право