Правове регулювання дистанційної роботи в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку

Анотація

Статтю присвячено дослідженню дистанційної форми організації праці, визначенню проблем та перспектив розвитку правового регулювання дистанційної зайнятості в Україні. Проведено аналіз національного законодавства у цій сфері, охарактеризовано переваги та недоліки дистанційної форми зайнятості в сучасних реаліях життя.

Встановлено, що сьогодні ринок віддаленої роботи в Україні не такий активний, як в країнах Європи. На це впливають різні причини. Це:

- недосконалість правового регулювання форми дистанційної зайнятості в Україні;

- неадаптованість законодавства України до міжнародних стандартів;

- недостатня інформованість населення та роботодавців України про можливість застосування дистанційних форм зайнятості;

- невідпрацьованість законодавства в питаннях оформлення на віддалену роботу, оплати праці, режимів праці, соціальної захищеності, сплати податків;

- нерівномірний ступінь розвитку ІТ-технологій;

- проблеми входження українців до міжнародного ринку праці, складні та суперечливі проблеми врегулювання міжнародних відносин у цій сфері внаслідок посилення нерівномірності економічного розвитку країн світу;

- недовіра до віртуальних агентств та їх робота поза законодавчими рамками;

- недостатній ступінь інформування та поширення нових інформаційних технологій та невиділення комплексу інформаційних галузей в окремий сектор економіки;

- існування ризиків сумнівних роботодавців та несумлінних працівників;

- проблеми захисту інформації та результатів роботи (віруси, хакерство, крадіжки грошей).

Також, до негативних факторів дистанційної зайнятості можна віднести складний психологічний аспект, який полягає в тому, що відбувається втрата «живого» спілкування з людьми та відсутність певної приналежності до команди колег по роботі.

Сфера дистанційної форми організації праці достатньо не врегульована на законодавчому рівні.

За результатами дослідження зроблено висновок, що суспільні відносини, в тому числі і соціально-трудові, з часом все більше розвиваються, а тому потребують чіткого правового врегулювання. Це дасть змогу ефективніше забезпечити організацію дистанційної зайнятості, визначити загальний режим роботи, а також гарантування та охорону трудових прав дистанційного працівника. З огляду на це, варто зазначити, що в законодавстві нашої держави на достатньому рівні питання дистанційної форми зайнятості не врегульовано, воно не відповідає сучасним вимогам трудового законодавства і потребує все більшого удосконалення та розвитку.