Проблема визначення місця сімейного права в системі права

Анотація

Стаття присвячена категорії проблеми визначення місця сімейного права в системі права України. Питання щодо визначення місця сімейного права в системі права має дискусійний характер. Існують дві основні точки зору з приводу цього питання. Відповідно до першої з них сімейне право розглядається як складова частина цивільного права, його підгалузь, згідно з другою сімейне право - це самостійна галузь права, окрема від цивільного права. Суть дискусії полягає у визнанні наявності у сімейного права специфічних предмета і методу правового регулювання, не збігаються з предметом і методом цивільного права, або в ототожненні предметів і методів сімейного права та цивільного права і, відповідно, у розгляді сімейного права як підгалузі цивільного права.

На сьогодні наведені вище питання можуть ставитися в двох аспектах: у ретроспективному плані, з точки зору концепцій сімейного права, які існували в науці за різних часів, та в плані сучасного бачення проблеми.

Сьогодні гострота дискусії зменшилася у зв'язку з переглядом базових концепцій права. Відновлення поділу права на приватне і публічне стало не просто даниною моді, а природним та необхідним кроком розвитку української правової думки.

Публічне право розглядається як сукупність норм, предметом регулювання яких є сфера публічних (державних) інтересів. Відносини, які тут виникають, базуються на принципах субординації.

Приватне право, навпаки, являє собою сукупність норм, предметом регулювання яких є сфера приватних, індивідуальних інтересів особи1. Такі відносини базуються на координації мети та інтересів їх учасників, які у процесі взаємодії задовольняють у першу чергу свої приватні інтереси.

Сімейне право тісно пов’язане з іншими галузями права, включаючи цивільне право про права власності та спадкування; як і житлові права, люди, які отримують право на житло, також живуть у сім’ї, хоча визначення агентства має певні відомчі характеристики.

Для сімейного права характерною є наявність багатьох норм, які містять позитивні зобов'язування. В першу чергу вони адресуються повнолітнім членам сім'ї та родичам — батькам, усинов-лювачам, опікунам та піклувальникам. Позитивні зобов'язування ніби спонукають учасників сімейних відносин до позитивних дій, стимулюють їхню правомірну поведінку. Так, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття; опікун, піклувальник зобов'язаний виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, психічний, духовний розвиток, забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти.