Реалізація нормативного змісту засади забезпечення права на свободу та особисту недоторканність у ході кримінального процесуального доказування

Анотація

Закріплення на рівні Конституції України права на свободу та особисту недоторканність зумовило необхідність дослідження його сутності та нормативного змісту з метою оцінки правильності законодавчого підходу до формулювання як засади на рівні галузевого нормативно-правового акта. Нормативний зміст останньої закріплено у ст. 12 КПК. Аналіз редакції даної статті дозволяє виділити три складника принципу, які відбивають його вимоги: заборони, захисту, забезпечення. Перший елемент засади складають положення ч. 1 ст. 12 КПК. Ключовими поняттями, що змістовно наповнюють даний елемент є наступні: обмеження свободи у кримінальному процесі можливе лише за вмотивованим судовим рішенням; підставою для такого обмеження є підозра у скоєнні кримінального правопорушення; обмеження свободи відбувається у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом.  Процедури обмеження права на свободу є виправдано складними з огляду на значущість права, що обмежується. Судово-контрольне провадження з розгляду клопотання сторони обвинувачення щодо обрання запобіжних заходів, які обмежують свободу, характеризується її активною позицією в доказуванні обставин, що є підставою для обмеження свободи особи. Слідчий суддя за наявності належно мотивованого та обгрунтованого клопотання займає активну позицію виключно для перевірки відомостей, які покладено в основу клопотання. Зміст елементу захисту складають положення закону щодо: необхідності в найкоротший строк доставити затриману особу до слідчого судді та перевірити законність та обгрунтованість обмеження свободи; повідомлення про затримання особи її близьких. Третій елемент нормативного змісту засади сформульовано у ч. 5 ст. 12 КПК. Законом передбачається кримінальна відповідальність за завідомо незаконне затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою (ст. 371 КК), а також можливість відшкодування шкоди, заданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (ст. 130 КПК).