Дорадча демократія: модернізація чи криза народовладдя?

Автор(и)

  • О.В. Волошенюк кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри фундаментальних та юридичних дисциплін факультету №6 Харківського національного університету внутрішніх справ, Ukraine

DOI:

https://doi.org/10.24144/2307-3322.2021.66.6

Ключові слова:

демократія, моделі демократії, дорадча демократія, дорадчі процедури, плюралізм, модернізація

Анотація

Дана стаття присвячена дослідженню переваг і недоліків моделі дорадчої (деліберативної) демократії. Розкрито її базові положення, охарактеризовано вклад у її розвиток Дж. Бессета, Ю. Габермаса, Дж. Коена, Р. Даля, Дж. Фішкіна. Встановлено, що модель дорадчої демократії пропонує інструменти активної участі населення в обговоренні важливих політичних питань у період між виборами. При обговоренні проблемних питань право голосу отримують всі, на кого впливають рішення публічної влади (принцип пайової участі). При цьому діалог має бути вільним, рівним, аргументованим та спрямованим на досягнення консенсусу.

Висвітлено основні проблемні моменти дорадчої демократії, серед яких – складність досягнення загального консенсусу у соціально неоднорідному суспільстві, нівелювання важливих соціальних відмінностей в процесі досягнення компромісу, непідготовленість громадян до раціонального діалогу, наявність культурних бар’єрів при впровадженні дорадчих процедур у незахідних державах. Розглянуто форми і методи неформальної участі громадян у обговоренні політичних питань у США, а також у Німеччині, Іспанії, Бельгії, Ісландії, Польщі та інших європейських державах. Акцентовано увагу на тому, що використання дорадчих процедур у світі характеризується різноманітністю деліберативного інструментарію і широтою сфер його застосування: від вирішення проблем освіти та екології, медицини і місцевого бюджету до прийняття нової конституції.

Встановлено, що концепція деліберативної демократії враховує як негативні реалії (відчуження політичної влади від суспільства, низький рівень довіри населення до політичної еліти), так і позитивні здобутки сьогодення (ідея «доброго врядування», розвиток інформаційних технологій, ідеологічний і правовий плюралізм). Зважаючи на це, зроблено висновок, що модель дорадчої демократії є перспективною спробою модернізації народовладдя в сучасному світі, переосмислення демократичних засад організації влади, адаптації класичної теорії демократії до сучасних потреб і викликів часу.

Посилання

Латигіна Н. А. Сучасні тенденції розвитку демократії у світовому політичному просторі. Наукові записки ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України. 2008. Вип. 42., С. 240–251.

Демократичне урядування і публічне адміністрування: проблеми вимірювання й аудиту: наук.-метод. посіб.; авт. кол. : А.Ф. Колодій, М.З. Буник, П.М. Петровський та ін. К.: НАДУ, 2011. 56 с.

Bessette J. The mild voice of reason: Deliberative democracy and American Government. Chicago: Univ. of Chicago press, 1994. 306 p.

Золотарева Е.В. Концептуальные основы делиберативной демократии. Вестник РУДН. Серия: Политология. 2013. № 1. С. 84–94.

Шкурихин И.А. Анализ деятельности испанского правительства с точки зрения теории совещательной демократии. Актуальные проблемы Европы. 2014. № 2. С. 114–129.

Volodin D. Deliberative democracy and trust in political institutions at the local level: evidence from participatory budgeting experiment in Ukraine. Contemporary Politics. 2018. Vol. 25. No. 1. P. 78–93.

Павлова Т.В. Делиберация как фактор конституирования поля современной политики. Политическая наука. 2018. № 2. С. 73–94.

Fishkin J. S. The Voice of the People: Public Opinion and Democracy. New Haven, CT: Yale University Press, 1995. 204 p.

Habermas Jürgen. Between Facts and Norms: Contributions to a Discourse Theory of Law and Democracy. Cambridge (Ma): MIT Press, 1996. 676 р.

Mouffe Ch. Deliberative Democracy or Agonistic Pluralism. Social Research. 1999. Vol. 66, № 3. Р. 745–758.

Леванчук В.А. Оценка беспристрастности, равенства и ориентации на общее благо в различных методах измерения качества делиберации. Вестн. Моск. Ун-та. Сер. 12. Политические науки. 2016. № 1. С. 51–69.

Іщейкін К. Є. Політико-правові засади бюджету участі в системі демократичних практик: світовий досвід і Україна: монографія. Київ: Вид-во «Юридична думка», 2018. 404 с.

Бем Б. «Демократія 4.0»: Процедури участі громадян – практичний приклад з Німеччини. Берлін, 2016. URL: http://www.agree-europe.de/images/Expertenbeitraege/Expertenbeitrag_Boehm_UKR.pdf

Чекунова М. А. «Дискурсивная демократия» и специфика государственно-властного дискурса в условиях развития цифровых коммуникаций. Ценности и смыслы. 2018. № 6 (58). С.22–48.

Барахоев Р.И. Стратегии сотрудничества общества и власти в условиях делиберативной кибердемократии: концепция и перспективы ее реализации. Вестник РГГУ. Политология. История. Международные отношения. Зарубежное регионоведение. Востоковедение. 2017. № 1 (7). С. 63−70.

Палас М. Транснаціональна модель демократії та її вплив на процеси глобального врядування в умовах сучасного світу. Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. 2009. Вип. 21. С. 145–150.

Eerola A., Reuchamps M. Constitutional Modernization and Deliberative Democracy: A Political Science Assessment of Four Cases. Revue interdisciplinaire d’études juridiques. 2016. Vol. 77(2). Р. 319–336.

Curato N., Sass J., Ercan S., Niemeyer S. Deliberative democracy in the age of serial crisis. International Political Science Review. 2020. № 1. Р. 1–12.

Линде А.Н. Делиберативная демократия как направление в современной теории демократии: анализ основных подходов. Контуры глобальных трансформаций: политика, экономика, право. 2015. Т. 8. № 1. С. 52–58.

Колодій А. Процес деліберації як складова демократичного врядування. Демократичні стандарти врядування й публічного адміністрування: Матер. наук.-практ. конференції ЛРІДУ НАДУ при Президентові України (м. Львів, 4 квітня 2008 р.). Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2008. С. 106–110.

##submission.downloads##

Опубліковано

2021-11-29

Номер

Розділ

Розділ 2. Конституційне право; муніципальне право