ЗАХИСТ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ОСОБИ НА МАЙНО (ВЛАСНІСТЬ) У ЗАБЕЗПЕЧУВАЛЬНИХ ЗОБОВ’ЯЗАННЯХ ЗАСТАВИ ТА ПОРУКИ

Анотація

Сучасний етап існування національної правової системи України характеризується розвитком різних форм і
засобів захисту конституційного права особи на власність, створення умов для здійснення конституційних прав
та законних інтересів приватних осіб у сфері відносин власності та реалізації різноманітних майнових прав.
Ключовим принципом конституційного регулювання приватно-правових відносин є рівність усіх учасни-
ків, що є значним досягненням сучасної правової системи. Найвиразнійший прояв принципу рівності втілю-
ється у сфері цивільних правовідносин, де головним методом регулювання є юридична рівність учасників,
що дозволяє захищати права та інтереси приватних осіб нарівні з інтересами держави та інших суб’єктів пу-
блічного права, які у сфері цивільних правовідносин не мають привілей у зв’язку зі своїм статусом, не мають
владних повноважень щодо інших суб’єктів цивільного права і є юридично рівними з приватними особами.
У конституційному регулюванні економічних відносин загалом ключовим є питання власності, що без-
посередньо пов’язане не тільки з речовим, а й із зобов’язальним правом, оскільки, по-перше, вступаючи у
відповідні правовідносини їх суб’єкти задовольняють власні майнові та інші інтереси, при чому такі дії не
повинні заподіювати шкоду інтересам інших осіб. А по-друге, більшість способів захисту порушених прав
на майно (власність) реалізуються в рамках зобов’язальних правовідносин.
Особливим інститутом, що покликаний захищати право особи на майно (власність) є забезпечення зо-
бов’язань, що застосовується як гарантія захисту таких прав у договірних правовідносинах. Цей інститут
є сукупністю правових норм, які регулюють відносини, пов’язані із наданням кредитору прав на майнові
блага боржника або прав вимоги до третіх осіб, встановлюють додаткові механізми та засоби державно-пра-
вового захисту для забезпечення реального і належного виконання зобов’язань, що в кінцевому рахунку
гарантує охорону й захист права особи (кредитора) на її майно (власність).
У праці визначено, що специфічними видами забезпечення зобов’язання є застава (іпотека) та порука, які
дозволяють залучати до гарантування захисту права особи на майно в договірних відносинах третіх осіб, зо-
крема у разі застосування застави з участю майнового поручителя. По своїй суті застава та порука є різними
видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку, не застосовуються до правовідносин кредитора з
майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставодержателем за виконання боржником основ-
ного зобов’язання винятково в межах вартості предмета застави.
Застава й порука можуть обумовлювати виникнення нового акцесорного (додаткового) зобов’язання між
кредитором та поручителем або майновим поручителем. З метою забезпечення рівності як ключового прин-
ципу конституційно-правового регулювання та методу цивільно-правового регулювання, видається доціль-
ним доповнити законодавство України положенням про укладення договору поруки, виключно за згодою
боржника; також обґрунтовано думку щодо необхідності надання згоди поручителя (майнового поручителя)
на відступлення права вимоги до нього за договором поруки (майнової поруки).