ПРАВОВИЙ СТАТУС ТА ТРУДОВА ПРАВОСУБ’ЄКТНІСТЬ В НАУЦІ ТРУДОВОГО ПРАВА
DOI:
https://doi.org/10.24144/2307-3322.2021.65.32Ключові слова:
правовий статус, трудова правосуб’єктність, трудове право, соціальне забезпеченняАнотація
Стаття присвячена категорії правового статусу (правового становища) і трудовій правосуб’єктності в на-
уці трудового права, співвідношенню термінів «людина» і «особистість». Правосуб’єктність є основополож-
ною правовою категорією, оскільки саме вона визначає здатність особи до правоволодіння. Правосуб’єк-
тність – це юридична властивість, яка відображає специфіку суспільних відносин, особливості соціально-е-
кономічної формації, визначає місце особи в суспільстві в цілому, і в сфері певної галузі права, зокрема.
Реалії ринкової економіки об’єктивно зумовлюють необхідність чіткого визначення правосуб’єктності як
основоположної правової категорії в сфері трудового права для забезпечення пріоритету договірного ре-
гулювання правовідносин щодо застосування найманої праці і, одночасно, ефективної реалізації захисної
функції трудового права. Автором виділено три види правових статусів: загальний (єдиний) для всіх грома-
дян нашої держави правовий статус; загальний для всіх осіб найманої праці (працівників) статус; особливий
або спеціальний статус для деяких категорій працівників.
Правовий статус – одне з центральних понять сучасної правової науки, воно розроблялося багатьма вче-
ними як радянського, так і сучасного періоду. Автором обґрунтовано, що ключовим елементом правового
статусу працівника в трудових правовідносинах виступає його правосуб’єктність. Особливу увагу приділено структурі правосуб’єктності працівника. Доведено, що правоздатність та дієздатність працівника є єдиними неподільними явищами – правосуб’єктністю. Представлені обґрунтування, що другим необхідним
елементом правосуб’єктності працівника виступає здатність до трудової діяльності. Для сучасного правового та юридичного статусу особистості практично на всьому пострадянському просторі характерні такі
особливості, як крайня його нестійкість, слабка правова захищеність, відсутність надійних гарантуючих
механізмів, нездатність державних владних структур ефективно забезпечити інтереси громадянина, права
на життя, свободу, честь, гідність, власність, безпеку, рівність, соціальну справедливість та інше.
Посилання
Січевлюк В.А. Еволюція категорії «правова суб’єктність» (теоретико-прикладні засади): монографія. Київ: «Юридична думка», 2020. 462 с.
Гетьманцева Н.Д. Трудова правосуб’єктність як складна юридична конструкція. Соціальне право. 2017. №1. С. 83-92.
Котова Л.В. Диференціація трудової правосуб’єктності як підстава класифікації правового статусу працівника. Актуальнi проблеми права: теорiя і практика. 2016. № 31. С. 131-151.
Клемпарський М.М. Працівник та роботодавець як ключові суб’єкти трудового права. Актуальні проблеми права: теорія і практика. 2018. № 1 (35). С. 40-56.
Вавженчук С.Я. Охорона та захист трудових прав працівників : підручник. Харків: Право, 2016. 560 с.
Бутинська Р.Я. Правовий статус учасників колективно-трудових правовідносин: монографія. Львів: Видавництво «Растр-7», 2020. 234 с.
Трудове право України: підручник За загальною редакцією М.І. Іншина, В.Л. Костюка, В.П. Мельника. Вид. 2-ге, перероб. і доп. Київ: Центр учбової літератури, 2016. 472 с.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2021 Uzhhorod National University Herald. Series: Law
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
