СТАНДАРТ ДОКАЗУВАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ: «ЗМІННИЙ» ЧИ «СТУПЕНЕВИЙ» ?

Анотація

Стаття присвячена аналізу питання щодо поділу стандартів доказування у кримінальному провадженні, зокрема виокремлення одного із видів – змінного стандарту доказування, який досліджується науковцями англосаксонської системи права. У статті проаналізовано питання щодо можливості поділу стандартів доказування залежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Досліджено мотиви та наукові аргументи на користь виокремлення змінного стандарту доказування у кримінальному провадженні. Позитивно оцінюючи спробу відповідного наукового поділу стандартів доказування у кримінальному провадженні, автори стверджують, що все ж з ним не можна погодитись до кінця. Зокрема, на думку авторів, запровадження змінного стандарту доказування у кримінальному провадженні не сприятиме єдності судової практики у процесі прийняття процесуальних рішень під час кримінального провадження.

Крім цього, у статті аргументовано, що рішення у кримінальному провадженні приймаються на основі внутрішнього переконання, за яким визначається і призначається вид і міра покарання, а не навпаки. Відтак, щонайменше, викликає подив позиція окремих науковців про те, що передбачене санкцією статті покарання, яке може бути призначене обвинуваченому, повинно визначати необхідний рівень «переконання» («доказаності») для його призначення. Стверджується, що в окремих випадках, встановлення змінного стандарту доказування у кримінальному провадженні призведе до порушення засад кримінального провадження, зокрема рівності перед законом і судом.

У статті наводиться позиція авторів щодо сумнівності встановлення ступеня доказаності обставин кримінального провадження в залежності від ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, оскільки у кримінальному судочинстві  існує єдина процедура провадження та однаковий комплекс процесуальних прав для суб’єктів кримінального провадження відповідного процесуального статусу.

З врахуванням мети встановлення змінного стандарту доказування у кримінальному провадженні, а саме забезпечення максимально справедливого судочинства та усунення у правозастосуванні помилки засудження невинуватих, автори стверджують, що не до кінця виправданим буде встановлення залежності необхідного рівня переконаності судді, як представника судової гілки влади, від волевиявлення законодавчого органу, який визначає тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, враховуючи факт, що у кримінальному законі не завжди тяжкість вчиненого кримінального правопорушення визначено справедливо.