ФОРМУВАННЯ НЕДОПУСТИМОСТІ ДОКАЗІВ У КОНТЕКСТІ ДОКТРИНИ «ПЛОДІВ ОТРУЄНОГО ДЕРЕВА»

Анотація

У статті проаналізовано питання стандартів допустимості доказів, що являють собою закріплені нормами кримінального процесуального закону та сформовані у судовій практиці правила, які забезпечують формування судами допустимих доказів. Вітчизняний законодавець закріплює систему стандартів допустимості доказів, яка, з однієї сторони, значною мірою ґрунтується на 232 міжнародних стандартах доказування, набуваючи більш широкого розуміння, а з іншої сторони, знаходить широке використання у судовій практиці, в якій відбувається істотне уточнення змісту окремих з них. Значна частина стандартів допустимості доказів ґрунтується на нормах ст. 87 КПК України, присвячених підставам визнання недопустимими доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Передбачена КПК України правова модель визнання доказів недопустимими тяжіє до її аналогів у законодавстві країн романо-германської правової системи (КПК Німеччини, Франції), утім окремі риси зазначеного інституту також запозичені із законодавства США та Англії, зокрема, доктрина «плодів отруєного дерева», певний аналог якої передбачено   ч. 1 ст. 87 КПК. Визначено розуміння доктрини «плодів отруєного дерева», під якою розкривається будь-яке винне порушення поліцейськими конституційних прав громадян, що має не безпосередній, а лише опосередкований зв’язок із самим процесом виявлення, вилучення і фіксації доказів, тягне втрату останніми юридичної сили. Це означає безумовну недопустимість доказів при будь-якому порушенні встановленого порядку збирання доказів незалежно від їх характеру й ступеня.

У статті розкрито низку напрацьованих ЄСПЛ міжнародних стандартів допустимості доказів. Розкривається коло випадків, за яких ЄСПЛ у контексті Конвенції звертається до питання допустимості доказів та її встановлення національними судами. На основі проведеного дослідження узагальнюється система міжнародних стандартів допустимості доказів, сформованих у практиці ЄСПЛ.